Грузія 2013 – Кавказ, Казбек, рафтинг

Грузія 2013 – Кавказ, Казбек, рафтинг

1.7k

13.09. 6 година 30 хвилин ранку. Я в аеропорту Жуляни чекаю на рейс "Київ-Кутаісі". Це має бути вкрай насичена подорож – трекінг грузинським Кавказом, сходження на Казбек (5033 м) та сплав бурхливою річкою Ріоні, національні смаколики та грузинська гостинність. Їду з моїм улюбленим турклубом Тернопіль. Бачу купу хлопців з рюкзаками – напевно, це мої. Так і є. Ще трохи, і ми вже відриваємось від своєї української землі.

Дев’ята ранку місцевого часу – гамарджоба, Сакартвело!

В нас є час до другої, тоді прилітає наш харків’янин. Це цілих 4 грузинські години. І ми їдемо в Кутаісі, але не в центр міста, а на околицю – просто пройтися. І ось вона, славетна грузинська гостинність. Ми просто запитали на вулиці, де б перекусити, і нас вже майже за руку відводять в дуже затишне кафе, де ми з’їли наші перші невимовно смачні кебаби та хінкалі. Повертаємось до аеропорту. Під’їжджає Сашко Рибаков (Кам’янець), керівник групи, і рушаємо бусом в далекий путь до селища Джута, що неподалік від самого Казбеку.

14.09. Ночівля в полі, з видом на Казбек, і зранку починаємо сходження на перевал Чаухи. Маємо зробити за два дні кільце – перейти перевал Чаухи та повернутися іншим шляхом. Погода чудова, види чарівні – це дійсно великі гори. Не схожі на Крим чи Карпати. Ночуємо на перевалі на висоті 3200 м.

15.09. Продовжуємо йти. Спуски, підйоми, спуски. Ввечері, вже по закінченню нашого трекінгу погода псується, починається злива. Дуже вчасно проходимо біля гірського притулку, певне, побудованого на американські гроші, бо має назву US AID Hut. Дуже якісний дерев’яний будинок, душ, і навіть… сучасна пральна машинка. А блискавки сяють немов фейєрверки.

16.09. Прийнявши крижаний душ на нашій гостинній базі, рушаємо в напрямку Казбегі. Перепаковуємося, попиваючи місцевий тархун. Їдемо бусом з села вгору до церкви Цмінда Самеба (Трініті Гергеті). Місцеві джигіти пропонують свої джипи-позашляховики, але ми їдемо своїм вірним бусом-спрінтером по суворому вибоїстому серпантину. Сашко демонструє просто дива водійської майстерності. Зустрічні лендровери, напевно, в шоці від такої зухвалості.

Дивимося церкву – вона дійсно дуже гарна. Набираємо водички та продовжуємо підйом. Під час підйому зустрічаємо іншу частину Турклубу – команду, яка мала зійти на Казбек перед нами. На жаль, погода не дозволила. В той час, коли ми дивилися фейерверки блискавок на території американської бази, вони всю ніч на висоті 4000 м тримали дуги наметів, щоб не поздувало.

Останні кілька днів сходжень не було. Прогнози також досить безнадійні – погода має стати задовільною для сходження десь за тиждень. Такого запасу часу ми не маємо. З’явилася навіть пропозиція не брати мотузки та снарягу, а просто потусити на метеостанції. Бойовий дух трохи пригнічено, але нашої суворості вистачає, щоб підійматися з повним комплектом снаряги.

Йдемо далі. До стоянки біля річки доходимо традиційно близько ночі. Але в цьому також щось є… Висота близько 3000 м, відчувається похолодання. Зігріває смачна вечеря, тепла компанія та фірмові анекдоти від Макса, що вже стали традицією за ці кілька днів.

17.09. Зранку підходимо до льодовика під метеостанцією. Льодовик відносно відкритий, підйом у кішках. Такий досвід для мене геть новий, і перші кроки в кішках досить дивні та й не зрозуміло, яку силу треба прикладати, щоб не з’їжджати по крутому схилу. Але через деякий час це стає досить нескладно. Разом з нами підіймається ще кілька груп, навіть грузинські військові.

Нарешті перший льодовик подолано, і ми підіймаємось до кольорової життєрадісної метеостанції. Погода навпаки не так радує – затягнуте небо, вітер і сніг. До вечора погода не покращується. Вночі заметіль, сходження неможливе.


18.09. Наступного ранку все лишається без змін. Здійснюємо акліматизаційний вихід до невеличкої каплички на 3900 м, потім тренування з підйомів з тріщин та спасробіт.

Вечір – хвилювання. Незрозуміло, чи вийде вночі почати сходження. Незрозуміло, що взагалі чекати від того Казбека.

19.09. Друга ночі, підйом. А на небі-то зірки! Можна йти! Вітер трохи сильніший, ніж мав би бути, але спробу здійснити сходження ми не можемо прогавити. На нічній метостанції рух, підготування, швидкий сніданок. Підіймаються ще дві групи.

Перша частина схоження темна і нічна – все наче уві сні. Дійшли до льодовика якраз на світанку. Мотузки, системи, карабіни, перевірки вузлів, кішки, знов перевірки, зв’язки... Нарешті, ми підіймаємось. Світанок серед дорослих гір величний та невимовно красивий. Довгий втомлюючий підйом. Збивається дихання, через кожні 20 кроків хочеться зупинитися та просто дихати.

Нарешті перемичка, сідловина.

Останній ривок – вершина здається зовсім близько. Але останній підйом найкрутіший та найвиснажливіший. Подарунок від Казбека та Саакашвілі (який робив сходження пару тижнів тому), в снігу вирубано щось схоже на сходинки, які дуже полегшують підйом.

І ось вона – вершина. Не віриться! За інерцією шукаю продовження, як і до цього, адже має бути знову якійсь підйом. Але ні, це дійсно вершина!

Сонце, глибоке блакитне небо. Хмари нижчі за нас. Піки сусідніх гір. Краса, яку важко з чимось порівняти.

Але час на красу лімітований – через 20 хвилин налітає вітер, все повністю затягується хмарами. Починаємо спуск. Ще зовсім трохи, і йдемо в суцільному молоці, видимість дуже погана. Але вниз вже не так важко.

Кілька годин спуску, і все: льодовик закінчується, ступаємо на справжню, надійну землю. Досі не прийшло усвідомлення, що ми дійсно піднялися.

Решта дня – радість, добро та спокій.

Чудовий вечір на кухні метеостанції.

Ейфорія.

20.09. Вийшли набагато пізніше, ніж планували. Сходили вниз швидко, але не так, як хотілось. Сьогодні ми маємо бути в Тбілісі, на нас чекають тифліські бані. Але щось пішло не так… Запланований збіг вниз затягнувся. І приїхали ми в Тбілісі вже після 9-ї вечора. Але навіть після 9-ї в нас вийшло отримати сірководневе задоволення після тижня гір.

Нічний Тбілісі зачаровує. Живий та життєрадісний, із старими вулочками та хайтековими спорудами, з безліччю музикантів на вулицях та в кафе. З посміхненими та щирими грузинами.

Шукаємо місце, де переночувати. В темній підворотні бачимо напис «Hostel». Хостела там чомусь немає, але натомість знаходимо хлопців, які відразу ж ідуть шукати нам ночівлю та швидко знаходять хостел на сусідній вулиці. Зручно розташований, затишний Art Hostel Tbilisi.

Справді гарний хостел. Навіть піжами на ліжка повісили…

21.09. Незважаючи на те, що лягли ми близько третьої, о 9-їй ми знову на затишних вуличках міста. У Старому місті суботній сонний ранок. Хотілося відчути кожну хвилину в Тбілісі. Якось зачепило мене це місто, а може просто нестача часу на нього.

Дванадцята дня, час вирушати. Але не все так просто: парі, чи може з’їсти людина 15 сирих яєць, не дає спокою. То ж година пішла на прийняття ставок та хвилювання. І це дійсно можливо, принаймні для Юрка – Грози Яєць.

Заїжджаємо в Мцхету, дивимося стару церкву.

Також знаходимо для обіду дуже автентичне місце під Мцхетою – хінкальня з несподіваною назвою «Кирпич». Вхід через гаражі, а столи розташовані в бесідках на кількох поверхах. Смачно, дешево та по-домашньому. А «Кирпич» – тому що на цьому місці тут раніше був цегляний завод.

І знову довгий переїзд. Сванетія. Їдемо сплавлятися річкою Ріоні. Ввечері пішов дощ, їдемо гірським серпантином у самісінькому молоці. Туман такий, що нічого не видно за 2 метри. І знов врятовує майстерність наших водіїв.

22.09, 23.09. Вода в Ріоні цього року зависока. Високі вали, потужні бочки. Наш рафт кидало тільки так! Його ніс так гордо здіймався на хвилях, що пару разів ледь не повилітали. Купа вражень.

А ночували ми на швейцарській фермі. І це було прекрасно, так як з обіду та до наступного ранку, моросив невеликий, але вже набридший дощ. Нам виділили голе приміщення, але з пічкою та навіть дровами. І цілком безкоштовно. Ввечері зробили вилазку бусом подивитися, які пороги очікують на нас завтра. По дорозі зустріли безліч фруктових дерев – початок вечері покладено.

Ще один день також сплавний, адреналін в каньонах.

24.09, 25.09, 26.09. Наступного дня просто не можемо не змінити наш маршрут та їдемо на… морееее!!! Розбили намети під Кобулеті. До вечора гарна погода, сосни на березі, тепла вода.

Печера Прометея, прогулянки Кутаісі, прощання с хінкалі та хачапурями.


І знов літак, і знов Україна.

За фотографії вдячність Юрку, Тарасу, Дімі, Сашку.

P.S.

Ну і на останок кілька думок на користь подібного «агресивного» відпочинку:

  1. Очищення свідомості. Перезавантаження. Переосмислення. Коли на деякий час повністю змінюється оточення – місцевість, люди, враження. В такі моменти часто приходять думки та ідеї, які в звичайному житті просто не встигають прийти.
  2. Час такої подорожі має магічну властивість розтягуватися. Коли всі дні вкрай насичені, лишається стійке враження, що замість двох тижнів відпочиваєш місяць а то й більше.
  3. «NP (new people) injection». Коли ти на деякий час знаходишся в оточенні людей, яких вперше бачиш, відбувається експрес-розуміння інших людей, особливо враховуючи екстремальність ситуацій.
  4. Після повернення додому, виникає справжня радість від зовсім простих дій. По приїзду, я відчула просто дитяче щастя від того, що повертаю ключ в замку. А про звичайне ліжко казати взагалі зайве.

Автор: Аліса Корн

Понравилась публикация?
Поделитесь ссылкой с друзьями!
Комментарии

Комментарии пользователей о статье «Грузія 2013 – Кавказ, Казбек, рафтинг»

Отправить
Следите за нами
в соцсетях